Пане посол, перш ніж стати на дипломатичний шлях, ви стали фахівцем в області філософської та історичної наук. Чому так довго не могли визначитися з вибором професії?

Я не міг стати дипломатом Естонської республіки, тому що в ті роки ще тривала радянська окупація. Оскільки вважав неможливим служити СРСР, вирішив зайнятися осягненням філософії в одному з ленінградських вищих навчальних закладів. Праці німецького мислителя Макса Вебера стали темою моєї дисертації. Аж ніяк не шкодую про навчання на філософському факультеті: у мене були прекрасні викладачі! Але після відновлення незалежності Естонії (у 1991 р.), від першого президента новоствореної держави Леннарта Мері мені надійшла пропозиція працювати в МЗС. Вибір був не з легких: на той час я вже викладав філософію в Талліннському Технічному університеті, і мені ця робота дуже подобалась. Моїми першими дипломатичними кроками було створення Естонського Бюро в Росії, Східній і Центральній Європі. До того ж, я став ініціатором створення в 1993 р. посольства Естонії в Києві, ще не знаючи, що незабаром приїду сюди з дипломатичною місією.  

Уміння філософствувати згодилося вам на теперішній дипломатичній роботі?

Ще й як! Філософія навчила мене мислити зібрано, логічно, зважувати кожне сказане слово і чітко формулювати свої позиції.

Ваш батько – військовослужбовець. Невже ніколи не хотілося приміряти на себе військовий кітель?  

Мій батько вийшов на пенсію, маючи звання підполковника, хоча завжди мріяв про кар’єру архітектора. Але доля розпорядилася інакше. Своєму батькові я відверто заявив: «СРСР не служитиму ніколи! Це моя принципова позиція».

Як батьки поставились до вашого вступу на факультет філософії?

Вони були впевнені, що вступаю на юридичний або історичний факультет. Коли я оголосив про інший результат – у повітрі повисла пауза здивування. Мамі скоро буде 80 років, а батькові – трохи більше. Але батьки завжди з повагою ставились до мого вибору та старшої сестри Ріни.

Чим займається ваша сестра?

Вона старша за мене на шість років. Ріна – доволі відомий режисер науково-публіцистичних фільмів, у неї своя маленька кіностудія в Естонії. Вже 20 років сестра працює в цій сфері.

Майже чотири роки ви очолюєте Естонське посольство. Наскільки вам тут комфортно? Що подобається в киянах, а що – ні?

Відкрию невеликий секрет: у ролі посла я залишуся в Україні ще на один додатковий рік. Ментальність українців, зокрема, киян мені зрозуміла і близька, тому що моя дружина – українка. Кияни привітні, спокійні, самодостатні, з повагою ставляться до іноземців, люблять своє місто. Але нерозуміння у мене викликає рівень терпимості киян. Узяти, скажімо, хоча б нинішню зиму: ту ситуацію, яка склалася в місті через складні погодні умови. До того ж, українці занадто легко приймають рішення, що не характерно мешканцям півночі – естонцям. Російське прислів’я «Сім разів відміряй – один раз відріж» в естонській інтерпретації звучить так : краще дев’ять разів відміряти і ще двічі про запас. Естонці звикли більше міркувати.

Ваша дружина Марина родом з України. Де ви з нею познайомились?

Батько Марини теж був офіцером, який за службовим обов’язком опинився із сім’єю в Естонії. Їй виповнилося 15 років, а мені – 16. Ми познайомились на заняттях із фехтування, де я був помічником тренера. Загалом, це сумно-щаслива історія. Хоч як смішно, але ми з Мариною не змогли поєднати відразу свої долі через полярні погляди на існуючий радянський лад. Наші шляхи розійшлися: я поїхав навчатись у Ленінград, потім – у Німеччину, Швейцарію і США. Знову ми зустрілися лише через довгих 20 років. І зрозуміли, що наші почуття одне до одного аніскільки не змінилися. Сьогодні ми – щаслива сімейна пара!

Ви закохалися в Марину з першого погляду?

Це було взаємне почуття з першого погляду. Моя дружина – красива і розумна жінка, мила, чарівна, в ній безліч прекрасних якостей, і я її ДУЖЕ-ДУЖЕ люблю! Досі, коли влітку з дітьми відпочиваємо в Естонії, приїжджаємо на наше заповітне місце: на березі однієї річки височіє великий дуб, під яким ми вперше поцілувались. Зараз дуже шкодуємо, що з безглуздих причин втратили цілих 20 років.

І протягом усіх цих років ви жодного разу не були у шлюбі?

У мене була одна спроба терміном у три роки, але невдала. Я одружився з естонкою, але згодом зрозумів, що просто не можу жити без своєї Марини!

У вашої дружини двоє дівчаток від першого шлюбу. Коли освідчувались їй, це не стало для вас «каменем спотикання», адже часом чоловіки доволі ревниво ставляться до не своїх дітей?

Переді мною таке питання не стояло: адже я щиро кохаю цю жінку такою, якою вона є. Можу лише шкодувати про те, де я був раніше? Якщо я кохаю Марину, то і її діти – мої!

Чим займається ваша дружина?

За естонськими законами, Марина автоматично стає теж дипломатом і отримує певну зарплату як дружина посла. Але вона ніде не працює, хоча за спеціальністю – бухгалтер.

Дружина з дітьми ведуть активний спосіб життя?

Вона і троє доньок (Анна, Ксенія і Хелен) займаються кінним спортом: у вихідні із задоволенням відвідують заміські кінні клуби Києва.

Де навчаються ваші діти?

Старша 27-річна Анна опановує науку в Голландії: вона симіотик-лінгвіст, середня Ксенія – в Талліннському Технічному університеті на першому курсі економічного факультету. 11-річна Хелен навчається в шостому класі Київської міжнародної школи і хоче в майбутньому стати ветеринаром.

Удома ви теж головний розпорядник, як і на роботі?

Я доволі суворий і люблю в усьому порядок, але рішення в нашій сім’ї приймаються колегіально, спільно. Традиційно всі збираються за вечерею, і ми разом обговорюємо проблемні питання.

Дружина готує вам виключно українські страви?

Так. Але моє хобі – кулінарія. Дуже люблю бувати на кухні не лише під час трапези, але й у процесі приготування їжі. Кулінарія для мене – хороша можливість відволіктися від повсякденної метушні. Навіть коли приходжу з роботи не в дусі, мені варто побути протягом деякого часу на улюбленій кухні – і настрій кардинально змінюється.

Як досвідчений кулінар віддаєте перевагу приготуванню естонських чи українських страв?

Навіть не намагаюся змагатися у приготуванні чтрав української кухні зі своєю дружиною. Вона дивовижно добре це вміє робити! Ми з нею любимо експериментувати за новими рецептами. Для дорогих гостей запікаємо в духовці фаршироване порося і робимо котлети із щуки. Обожнюю український борщ і сало. А пару років тому на Закарпатті спробував кашу банош із вершками, шкварками та бринзою – неймовірно смачно!

Хто купує додому продукти?

Мій суботній ранок починається з походу по продукти, і якщо є час, із задоволенням ходжу на ринок. Подобається спілкуватися з продавцями на базарі і ближче дізнаватися характер простих українців.

У вас є улюблені місця в Києві?

Приємно гуляти Києвом: красивим старовинним Подолом, класичною вулицею гетьмана П. Сагайдачного, бувати на Воздвиженці і на території Видубицького монастиря; люблю з маленькою Хелен ходити в Ляльковий театр і Музей води, розглядати в художніх музеях полотна на біблейську тематику художників різних епох і картини імпресіоністів.

Кажуть, ви любите високе оперне мистецтво?

Так! Я частий гість у Київському оперному театрі: за три з половиною роки мого перебування тут передивився майже всі спектаклі. Дивно, що ваш театр має такий великий репертуар! В Україні сильна школа оперного співу і багато талановитих молодих солістів. Незважаючи на економічну кризу, нові постановки не стали гіршими. Мені дуже сподобалися опери «Фауст» Ш. Гуно і «Лючія де Ламермур» Г. Доніцетті. Ці спектаклі відзначаються новаторським підходом, але без нальоту авангардизму і модернізму. Я любитель класичних опер, і вся сім’я розділяє мої пристрасті.        

Чому в юності з усіх спортивних напрямів ви обрали саме вміння володіти рапірою?

Я не прихильник командних ігор і не вважаю бокс спортом. Мені завжди подобався поєдинок. До того ж, у фехтуванні треба вміти прораховувати свої ходи наперед, аналізувати поведінку супротивника. На жаль, нині у мене немає часу на моє юнацьке захоплення.  

Що важкого у роботі дипломата?

Моя сім’я живе виключно моїм життям: кожні три роки міняє країни, міста, школи, друзів. І я у вічному неоплатному боргу перед ними.

Які цікаві культурні події готує посольство Естонії для киян та гостей міста найближчим часом?

24 лютого Естонія відзначає 92 роки з дня Незалежності, а 25 лютого в Києві в одній із галерей стартує виставка естонського художника-вітражиста (з українським корінням) Андрія Лобанова. Мені його роботи дуже подобаються. Потім 5 березня, у фойє Лялькового театру відкриваємо експозицію з 24 малюнків художниці естонського походження Ілон Вікланд. Вона – постійний ілюстратор книг відомої письменниці Астрід Ліндгрен.